22 січня Україна святкує День соборності – більше ста років тому, у 1919 році, було проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки (УНР) та Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР).

Соборність землі України – духовне єднання всіх територій, які історично належали нашому народові, єдність і цілісність загальної території України, недоторканність її кордонів.

Соборність української державності означає, що Україна має свою єдину національну державу, яку створює сам народ, як вільну, суверенну, демократичну, правову і соціальну.

Від часів роздробленості Київської Русі ідея Соборності стала однією з запорук збереження української державності та національного самоусвідомлення. Володимир Великий і Ярослав Мудрий, Володимир Мономах і Ярослав Осмомисл, Роман Мстиславич і Данило Галицький, Богдан Хмельницький і Іван Виговський, Петро Дорошенко і Іван Мазепа у різні часи і за різних історичних обставин намагалися втілювати цю ідею у життя.

Наприкінці 1918 року, після завершення Першої світової війни, на Наддніпрянщині повалили Гетьманат Павла Скоропадського та відновили Українську Народну Республіку (УНР). Водночас, у Західній Україні, після розпаду Австро-Угорщини, постала Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР).

Від самого початку ЗУНР втягли у виснажливу війну з Польщею, яка зазіхала на її землі. Політики ЗУНР нагально потребували допомоги з боку наддніпрянців і стали ініціаторами проголошення Акту Злуки.

Державний секретаріат (уряд) ЗУНР розумів, що возз’єднання могло реалізовуватися тільки на ґрунтовних правових засадах. Тому виробив проект попереднього договору і направив до Директорії у Фастів делегацію Дмитра Левицького і Лонгина Цегельського. Після докладного обговорення цього проекту Директорія і делегація ЗУНР 1 грудня 1918 року підписали Передвступний договір, в якому говорилося:

"Західноукраїнська Народня Республіка заявляє цим непохитний намір злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народньою Республікою, значить, заявляє свій намір перестати існувати як окрема держава, а натомість увійти з усею своєю територією і населенням як складова частина державної цілісності в Українську Народню Республіку... Правительства обох Республік уважають себе зобов’язаними сю державну злуку можливо в найкоротшім часі перевести в діло, щоб обі держави утворили справді одну неподільну державну одиницю".

Від імені Директорії Передвступний договір підписали Володимир Винниченко, Опанас Андрієвський, Федір Швець, Симон Петлюра.

ЗУНР зберігала за собою права "територіальної автономії, котрої межи означить в хвилі реалізації злуки обох республік в одну державну цілість окрема спільна комісія за ратифікацією її рішень компетентними правительственними державними органами обох Республік".

3 січня 1919 року на сесії парламенту ЗУНР у Станіславові (Івано-Франківськ) було прийнято ухвалу "Про злуку Західноукраїнської Народньої Республіки з Українською Народньою Республікою" в "одну, одноцільну, суверенну Народню Республіку". Так ратифікували підписану 1 грудня 1918 року угоду.

ЗМІ опублікували текст ухвали "Про злуку Західноукраїнської Народньої Республіки з Українською Народньою Республікою"

Про цей факт державний секретар ЗУНР Дмитро Вітовський негайно повідомив керівництво УНР.

21 січня 1919 року у Хусті 420 делегатів Всенародних Зборів українців Закарпаття ухвалили "з’єдиненнє з Соборною Україною" і просили, "щоби українське військо обсадило комітати, заселені українцями". Проте, таке легітимне і правове рішення не було втілено в життя, оскільки невдовзі чеські та румунські війська окупували територію Закарпаття.

Опівдні, 22 січня 1919 року – у першу річницю проголошення самостійності УНР – у Києві на Софійській площі у святковій обстановці (день був оголошений неробочим) відбулася урочиста церемонія Злуки.

На площі зібрались тисячі людей. Лонгин Цегельський зачитав Ухвалу парламенту ЗУНР від 3 січня, а священик оголосив Універсал Директорії, в якому йшлося:

3 січня 1919 року в м. Станиславові Українська Національна Рада Західної Української Народньої Республіки… торжественно проголосила злуку Західної Української Народньої Республіки з Наддніпрянською Народньою Республікою – в одноцільну, суверенну Народню Республіку. Вітаючи з великою радістю цей історичний крок західних братів наших, Директорія Української Народньої Республіки ухвалила тую злуку прийняти і здійснити на умовах, які зазначені в постанові Західної Української Народньої Республіки від 3-го січня 1919 року. Од нині воєдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народня Республіка (Галичина, Буковина; Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна".

Цей універсал підписали голова Директорії УНР Володимир Винниченко, члени Директорії Симон Петлюра, Федір Швець, Андрій Макаренко і Опанас Андрієвський, а також керуючий справами Директорії Іван Красковський. Святкові заходи завершилися військовим парадом, який приймав полковник Українських січових стрільців Євген Коновалець.

Під час урочистих заходів у центрі Софійської площі, поруч із Директорією і делегацією ЗУНР, стояв також іноземний дипломатичний корпус. До нього увійшли посол Австрії Карл Фюрстенберг, посол Болгарії Іван Шишманов (зять Михайла Драгоманова), посол Всевеликого Війська Донського генерал-лейтенант Олександр Черячукін, заступник посла Німеччини Мейснер, консул Туреччини Орерід-бей, консул Нідерландів і грузинський військовий аташе.
 

Маловідомий факт: через два дні після проголошення Акту Злуки, 24 січня 1919 року, Рада Народних Міністрів УНР прийняла закон про встановлення щорічного святкування 22 січня дня самостійності України, на честь роковин проголошення самостійності УНР.